Луцьк очима незрячих

Питання доступності сучасних міст піднімається та обговорюється доволі часто як на національному, так і на місцевому рівні, особливо за ініціативи громадських організацій. Аналіз національного законодавства та ратифікованих Україною міжнародних документів, обласних та місцевих програм, спрямованих на осіб з інвалідністю, показує, що питання поліпшення доступності є одним із головних та пріоритетних завдань держави. На жаль, особливо на місцевому рівні, покращення доступності зазвичай асоціюється з будівництвом нових пандусів, що теж звичайно має бути, але кількість не завжди відповідає якості. «Що можна зробити для поліпшення орієнтування містом для незрячих?» – відповідь чиновника на таке питання швидше за все буде зводитись до наступних рекомендацій: встановлення додаткових звукових світлофорів, надати незрячій людині супровід або обслужити вдома. Інші можливості, особливо нові технології, зазвичай не враховуються і не впроваджуються.

На сьогоднішній день ситуація складається наступна: з одного боку звіти влади, що місто для незрячих в цілому є доступним, хоча певні недоліки залишаються, але обов’язково найближчим часом вирішаться; а з іншого – твердження громадських організацій інвалідів, що Луцьк є абсолютно непристосованим для незрячої людини. Обидва твердження мають право на існування, хоча найкращим експертом з цих питань є безпосередньо незряча людина, яка кожного дня, відчуваючи на собі всі негативні та позитивні моменти орієнтування містом, може спростувати або підтвердити кожне з тверджень.

Чи є ця людина почутою?

В межах проекту «Зробимо Луцьк доступним було проведено опитування серед незрячих мешканців нашого міста, в якому респонденти відповідали на наступні запитання: чи ходите ви самостійно містом та які перешкоди ускладнюють орієнтування містом; вкажіть установи, які Ви відвідуєте найчастіше та маршрути місцевого транспорту, котрими користуєтесь.

В опитуванні взяли участь 29 осіб інвалідів зору першої та другої групи, серед яких тільки 16 можуть самостійно орієнтуватись містом, 3 осіб виходять до міста тільки за певних умов: знайома місцевість або є нагальна потреба, і 10 осіб самостійно по місту не ходять.

Серед найбільших перешкод для пересування незрячих, 23 особи назвали проблеми, які можна віднести до міської інфраструктури та мінімізувати які потрібно не лише для незрячих: не прибрані взимку вулиці і не посипані піском тротуари; вибоїни, відкриті люки, клумби, стовпи, рекламні щити, не рівно викладена плитка та припарковані машини на тротуарах; не обгороджені ремонтні та дорожні роботи; не підстрижений живопліт та не підрізані гілки дерев; погане освітлення у вечірній час; бездомні тварини; металеві штирі для заборони руху транспорту; низько розташовані дорожні знаки. Крім того, вказувались й ті перешкоди, які характерні для орієнтування незрячих: відсутність маркування у контрастний колір та рельєфне покриття бордюрів біля переходів; відсутність орієнтирів та направляючих на тротуарах у місцях де компактно проживають або працюють незрячі.

14 осіб зазначили проблеми на транспортній інфраструктурі: недостатня кількість звукових світлофорів; не оголошується номер маршруту та зупинки; Недотримання водіями та пішоходами правил дорожнього руху.

Тільки одна людина зазначила проблему архітектурної недоступності - відсутність звукових орієнтирів на адміністративних, соціальних, лікувальних, торгівельних установах та житлових будинках, що може свідчити не про відсутність проблеми як такої, а про необізнаність інвалідів зору з новими технічними можливостями.

Не дивлячись на значні перешкоди при орієнтуванні містом, є багато незрячих людей, які щоденно ризикуючи своїм життям та здоров'ям, виходять на вулиці нашого міста, бо треба працювати, щоб утримувати родину, ходити до магазинів, їздити в лікарню та соціальні установи, а окрім цього хочеться і нову виставу відвідати, побувати на концерті відомої групи, а може і просто погуляти з родиною у вихідний день парками міста, або поїхати до рідних і друзів в інший куточок області чи навіть країни. Більшість перепон, що зазначені в даному матеріалі стають нездоланними перешкодами, які змушують незрячу людину сидіти вдома і чекати на допомогу від інших. Хоча б часткове покращення питань доступності, може вирішити і проблему отримання освіти, працевлаштування, оскільки на сьогоднішній день неможливість самостійно орієнтуватись стає головною причиною відсутності якісної освіти та безробіття серед незрячих.

Можливо однією з найбільших проблем під час орієнтування є байдужість оточуючих, які часто не помічають поруч із собою «Інакшу» людину, або просто не знають як їй допомогти. Страх опинитись на одинці з своїми проблемами посеред натовпу – часто є нездоланним і не дозволяє незрячому зробити перший крок з дому. На це вказують троє респондентів. Неодноразовими є випадки, коли особа з вадами зору довгий час не може перейти дорогу, бо люди, що проходять поруч не допомагають. Не можна однозначно сказати, що оточуючі є такими байдужими, просто зазвичай вони мало знають про життя людей з вадами зору, оскільки не часто можуть їх побачити на вулицях Луцька. Причетними до цього можна вважати і громадські організації, які спрямовують свою діяльність на отримання благодійної допомоги для «безпомічних» інвалідів, а не на створення реальних можливостей для самореалізації.

Вартість для вирішення суто проблем незрячих, таких як звукові світлофори, аудіо маячки, аудіо інформатори на транспорті, маркування бордюрів в контрастний колір не потребує значних капіталовкладень і силами обласного центру може бути вирішена за декілька років. Крім цього такі проблеми, як погане освітлення у вечірній час, неприбрані тротуари і дороги в зимовий період, не підрізані гілки дерев та кущів, відкриті люки, вибоїни та інше, є проблемою і для інших мешканців міста. Вирішення цих питань не потребує додаткових рекомендацій громадськості, оскільки має бути нормою будь-якого цивілізованого міста.

Серед установ, які найчастіше відвідують незрячі є: Луцька міська рада, Департамент соціальної політики, Волинська обласна державна адміністрація, лікарні та поліклініки, навчальні заклади, де навчаються та працюють особи з вадами зору, торгівельні заклади в різних частинах міста, відділення банків, релігійні установи, громадські організації, зазначались і заклади культури: Драматичний театр, стадіон «Авангард», кінотеатр «Промінь», міський палац культури.

Щодо додаткових рекомендацій, респонденти із вадами зору вказали наступне: заборона руху автотранспорту по вул. ім. Лесі Українки; облаштувати перехід до Нового ринку в районі Луцького підшипникового заводу; обладнати звуковим світлофором перехід від зупинки «Нова лінія» до інфекційної лікарні по вул. Шевченка; Встановити звукові світлофори на перехресті вул. Відродження, вул. Чернишевського та вул. Рівненська; Краще освітлення та асфальтування біля дошкільного навчального закладу №21 (вул. Марко Вовчок); Біля школи №8 встановити на проїжджій частині лежачі поліцейські. Облаштувати перехід на перехресті – вул. Відродження, пр. Соборності, вул. Єршова, вул. Гордіюк.

На думку виконавців проекту «Зробимо Луцьк доступним» питання доступності одразу вирішити не можливо. В першу чергу потрібна злагоджена позиція громадських організацій інвалідів з вадами зору які мають можливість знайти альтернативні ресурси для забезпечення безперешкодного середовища, а також затвердження стандартів доступності на національному рівні. Окрім цього члени громадських організацій, які залучені до «Комітетів доступності», а також активісти громадянського суспільства мають постійно звертати увагу представників місцевого самоврядування на не виконання їхніми підрозділами та управліннями прийнятих рішень та законів України, а також на застосування нових технологій та можливостей в сфері доступності.

Для довідки

Проект «зробимо Луцьк доступним» виконується ВОО ВМГО інвалідів з вадами зору «Генерація успішної дії» за підтримки Антикризової гуманітарної програми Міжнародного фонду «Відродження», Виконавчого комітету Луцької міської ради через ВОГО «Фонд місцевого розвитку» в межах проекту «Підтримка громадських ініціатив з подолання кризи в м. Луцьку»

Однорукий гітарист підіграє Бон Джові

Один день из жизни семьи инвалидов-колясочников

Что страшнее: стереотипы и безразличие или высокие ступени?

Каждый день мы десятки раз поднимаемся и спускаемся по лестницам, ездим на общественном и личном транспорте, ходим в театры, кино. И ни одному из этих действий не придаем особого значения. Но есть те, для кого даже поездка на лифте - отдельный эпизод, отдельное событие дня. Именно из таких эпизодов и складываются сутки людей с ограниченными возможностями.

Утро Вероники Махортовой, чемпионки мира по танцам на колясках, начинается стандартно. Ванные процедуры, макияж, завтрак. Чаще всего - чай и любимая «овсянка».

Вероника Махортова: Я стараюсь вставать заранее. Встаю за два часа до какого-либо выезда.

24-летняя Вероника в инвалидном кресле 10 лет, семь из которых - в танце. Благодаря Белорусскому фонду помощи спортсменам-инвалидам нашла не только себя, но и мужа. Тоже колясочника. Танцора-баскетболиста.

В этой комнате их многочисленные медали, кубки, дипломы

Вероника Махортова: Вот это самая значимая медаль. В 2010 году в Германии мы стали с партнером чемпионами мира.

И Вероника, и Саша дома практически не бывают. Вот и этим утром решили выйти на прогулку. Преодолеть восемь этажей вниз, конечно, можно только на лифте. В подъезде их как раз два. Однако исправны не всегда.

Вероника Махортова: Был такой случай, что Саше на работу надо было ехать, а лифт не работал.

Когда-то им приходилось ждать, пока кто-то из соседей или родных поможет спуститься и подняться по лестнице в подъезд. Теперь для Вероники и Саши это не проблема. Городские власти препятствия ликвидировали - по просьбе пары построили пандус, сообщает корреспондент телекомпании «Столичное телевидение».

Вероника Махортова: Приехал, вышел из машины, поднялся - и уже дома. Очень благодарна, что нам помогли.

И все же путь до ближайшего магазина оказывается не так-то прост.

Вероника Махортова: У Саши руки крепкие, он через яму может проехать, подняться, а я еду вдоль магазина, возле стеночки.

Поэтому этот барьер сегодня Вероника преодолевает вместе с нами.

Общественным транспортом семья Махортовых пользуется редко. Когда машина на ремонте. Ожидание автобуса на остановке для Вероники и Саши - как лотерея.

Александр Махортов: Можешь сам заехать, если бортик невысокий, автобус низкопольный. Некоторые водители стараются поближе подъехать.

Впрочем, первый подъехавший к остановке автобус оказался необорудованным для обслуживания колясочников.

Пока мы думали, преодолевать препятствие или нет, водитель автобуса уезжать не торопился. Вышел из кабины и предложил помощь.

Автобусная поездка пришлась не на час-пик. Поэтому хоть места для инвалидов здесь предусмотрено и не было, свободного пространства вполне хватило. А вот на первом же пешеходном переходе нас поджидали очередные трудности.

Вероника Махортова: Бортик очень высокий и с него можно легко упасть. Приходится иногда просить помощи и у девушек.

Зайти же в ближайший продуктовый магазин без посторонней помощи оказалось почти невозможно. Когда-то тут был удобный пандус, но на его месте построили лестницу к банкомату.

А новый пандус сделали с просто нереальным углом подъема. Опять же - справятся с ним разве что мужские руки.

Вероника Махортова: А я к нему подъеду, но дальше не смогу.

Поэтому Вероника и Саша решили этот магазин проигнорировать, пересесть в машину и отправиться в любимый гипермаркет. Из кресла на водительское сиденье - по привычной схеме.

Вероника Махортова: Если еду одна, свою коляску складываю самостоятельно.

Благодаря мужу «газ» и «тормоз» всегда под рукой.

Для Саши ручное управление - это давно не просто хобби, а бизнес.

Александр Махортов: Лучше сделаю я это ручное управление. Я ж знаю, как его сделать, как удобно.

Другое дело - припарковаться. Несмотря на то, что практически на каждой крупной стоянке для водителей-инвалидов предусмотрены специальные места, они чаще всего заняты. И не теми, для кого предназначены, сообщает корреспондент телекомпании «Столичное телевидение».

Теперь - в гипермаркет. И сразу возникает вопрос...

Вероника Махортова: Стоят корзинки. Как мне достать?

Желающие помочь нашлись быстро. Подбежала даже охрана. После чего Саша и Вероника «разделили обязанности» по отделам.

По ходу покупок семья Махортовых определилась и с блюдом на ужин.

И все же на помощь других покупателей Вероника соглашалась не так уж и часто.

Вероника Махортова: Хотел помочь, но я всегда все сама. Даже если не могу, все равно лезу.

Так и с очередью в кассу. Отстоять свой черед для Вероники - дело принципа.

Поход по магазинам завершен, настало время подумать о культурной программе. Этим вечером Саша и Вероника заглянули в обновленный Большой театр. Вместе с племянницей

Оказывается, для колясочников здесь отдельный вход.

Билеты для таких посетителей фиксируются, поэтому администраторы всегда встречают их у специального лифта. Чтобы проводить в гардероб и в холл.

Александр Махортов: Никаких препятствий нет.

Вероника Махортова: А я вообще еще в Минске такого не видела. В восторге от этого лифта. Я видела такое только за границей.

Перед спектаклем Вероника и Саша, конечно же, осмотрелись. О Большом много слышали. Но своими глазами увидели впервые. Не забыли сделать и фотографии на память. И только потом - на свои места в зрительном зале.

На балете «Сотворение мира» в Большом всегда аншлаги. Особенно в пятницу. А для семьи Махортовых этот поход в театр стал не просто завершением рабочей недели, а настоящим безбарьерным отдыхом.

Вероника Махортова: Я под впечатлением.

Источник: ctv.by

Джерело: Dislife.ru

Обреченные государством: как инвалиды выживают на прожиточный минимум?

Светлана Еремина, «Главред», 30.11.11 // 15:40

Как заботится украинское государство об инвалидах?

«Правительство нашло способ снизить количество инвалидов в Украине, оно решило их просто истребить» - убежден киевлянин Владимир Шумский. В 20  лет он перенес сложную операцию на глазах: удалось спасти только правый, левым он практически не видит. А в 37 лет у него обнаружили онкологическое заболевание. Ему дали вторую группу инвалидности. Однако уже спустя три года его перевели на третью группу инвалидности, мотивировав тем, что он…  выздоравливает. «На третьей группе у меня меньше пенсия, я лишился многих льгот, сейчас я получаю в месяц 812 грн. Как прожить на эти деньги? Выполнять какую-либо квалифицированную работу я не могу: из-за зрения я ограничен в работе с документами и компьютерами, а физический труд после перенесенной химиотерапии мне не  по силам», - сетует наш собеседник.

Министерство расщедрилось


В такой ситуации, как у Владимира Шумского, оказалось большинство людей с ограниченными способностями. По состоянию на 1 января 2011 года в Украине насчитывалось свыше 2,6 млн инвалидов (это почти на 5,5% больше, чем было пять лет назад). В общей численности населения Украины инвалиды составляют почти 6%. Из них инвалидов общего заболевания — 1 млн 757 тыс., инвалидов войны — 259 тыс., инвалидов детства — 165 тыс., детей-инвалидов — 153 тыс., инвалидов трудового увечья — 109 тыс., инвалидов-чернобыльцев — 81 тыс., инвалидов из числа военнослужащих — 14 тыс.
По данным Министерства социальной политики, фактический прожиточный минимум для инвалидов в прошлом месяце составил 828,71 грн, в частности, расходы на продукты питания определены в размере 440,45 грн, на непродовольственные товары — 169,52 грн, на услуги — 218,74 грн. Для детей до 6 лет прожиточный минимум в октябре был определен на уровне 963,47 грн. в структуре данного показателя стоимость продуктов питания составила 588,31 грн (61,1% расходов), стоимость непродовольственных товаров — 185,93 грн (19,3%), стоимость услуг, в частности коммунальных, — 189,23 грн  Фактический прожиточный минимум для детей от 6 до 18 лет установлен на уровне 1217 тыс. грн, в том числе стоимость продуктов питания — 792,56 грн, непродовольственных товаров — 195,78 грн, услуг — 228,34 грн. Уровень прожиточного минимума для трудоспособных лиц в октябре составил 1129 тыс. грн, в том числе стоимость продуктов питания — 591,83 грн, непродовольственных товаров — 205,23 грн, услуг — 292,45 грн.

Сколько денег нужно инвалиду, чтобы выжить

Отправь инвалида работать


Такие новости не радуют украинцев. Даже элементарные подсчеты говорят, что средств, которые утвердили чиновники не хватит для жизни. «Оплата коммунальных услуг у меня примерно 60% от моей пенсии. Но у меня еще работает муж, немного денег присылает дочь. Так и живем», - говорит Людмила Зубкова. По ее подсчетам, только на лекарства и наблюдение у врачей ей ежемесячно необходимо тысячу-полторы гривен. Еще около пяти тысяч гривен в год ей приходится выкладывать за профилактику в санатории. «Это чтобы как-то жить, поддерживать свое здоровье. Чтобы не расстраиваться, я даже не считаю, сколько денег у меня уходит на фрукты и питание. У меня пенсия  - 900 грн» - говорит Людмила.
«У меня гепатит, мне в неделю необходимо лекарств на тысячу гривен. Не буду принимать – умру» - говорит Алексей Педченко. Таких примеров множество: в зависимости от заболеваний, стоимость лекарств может колебаться от 200 грн в месяц до десяти и выше тысяч гривен. Не говоря уже о стоимости услуг врачей, ведь не секрет, что в Украине медицинские услуги только де-юре бесплатные, на деле же практически каждый второй украинец оплачивает внимание доктору к своему здоровью.
Но это лишь часть проблемы. Инвалидам, как и другим людям, необходимо покупать одежду, оплачивать коммунальные услуги, покупать качественные продукты питания и так далее. «У меня проблемы с печенью. И многих продуктов мне есть категорически нельзя, от дешевых магазинных окорочков у меня начинает зудеть все кожа, нужно покупать говядину, но 60 грн за кг – это слишком дорого для меня» - сетует Мария Сытник.
Чтобы выжить, инвалиды отправляются на работу. Так, по данным Госслужбы занятости, в Украине получает работу почти пять инвалидов из десяти. За первые три месяца 2011 года Государственная служба занятости трудоустроила 2,5 тысячи инвалидов. Это на 25% больше, чем количество трудоустроенных за аналогичный период 2010 года. Всего в службу за этот период обратились более 17 тысяч инвалидов, более 16 тысяч из которых в период поиска работы получали пособие по безработице.
«Уровень трудоустройства людей с инвалидностью, если он сегодня достигает где-то 10%, то из 10-ти инвалидов у нас трудоустраивают каждого 10-го. Он вырос с 10% до 47%. Другими словами, уже из 10-ти человек мы трудоустраиваем 4,7 человек. Ежегодно  к нам обращаются около 300 тысяч людей с инвалидностью», - приводят данные в Госслужбе занятости. Впрочем, это довольно неточные цифры, ведь многие инвалиды работают лишь фиктивно (например, на них оформлены различные ЧП), да и физические не каждый может выдержать стандартный рабочий день.
В то же время, не все инвалиды могут работать, и как им выжить на прожиточный минимум, чиновники ответа не дают. Да и работа с ее постоянными стрессами серьезно уменьшает продолжительность жизни людей, которым удалось ее получить.

Джерело: Главред

Кабмин решил, что инвалидам хватит на питание 440 гривен

По данным Министерства социальной политики, фактический прожиточный минимум для инвалидов в прошлом месяце составил 828,71 грн, в частности, расходы на продукты питания определены в размере 440,45 грн, на непродовольственные товары — 169,52 грн, на услуги — 218,74 грн.
Об этом сообщает УНИАН.
Для детей до 6 лет прожиточный минимум в октябре был определен на уровне 963,47 грн. в структуре данного показателя стоимость продуктов питания составила 588,31 грн (61,1% расходов), стоимость непродовольственных товаров — 185,93 грн (19,3%), стоимость услуг, в частности коммунальных, — 189,23 грн
Фактический прожиточный минимум для детей от 6 до 18 лет установлен на уровне 1217 тыс. грн, в том числе стоимость продуктов питания — 792,56 грн, непродовольственных товаров — 195,78 грн, услуг — 228,34 грн.
Уровень прожиточного минимума для трудоспособных лиц в октябре составил 1129 тыс. грн, в том числе стоимость продуктов питания — 591,83 грн, непродовольственных товаров — 205,23 грн, услуг — 292,45 грн.
Согласно государственному бюджету на 2011 год, уровень прожиточного минимума в настоящее время составляет 934 грн, с 1 декабря он будет повышен до 953 грн.
Для основных социальных и демографических групп населения установлены следующие размеры прожиточного минимума на 2011 год: для детей до 6 лет — 853 грн, с 1 декабря — 870 грн; для детей от 6 до 18 лет — 1022 грн, с 1 декабря — 1042 грн; для трудоспособных граждан — 985 грн, с 1 декабря — 1004 грн; для утративших трудоспособность — 784 грн, с 1 декабря — 800 грн.
фото: drivertime.ru

Джерело: Главред