Луцьк очима незрячих

Питання доступності сучасних міст піднімається та обговорюється доволі часто як на національному, так і на місцевому рівні, особливо за ініціативи громадських організацій. Аналіз національного законодавства та ратифікованих Україною міжнародних документів, обласних та місцевих програм, спрямованих на осіб з інвалідністю, показує, що питання поліпшення доступності є одним із головних та пріоритетних завдань держави. На жаль, особливо на місцевому рівні, покращення доступності зазвичай асоціюється з будівництвом нових пандусів, що теж звичайно має бути, але кількість не завжди відповідає якості. «Що можна зробити для поліпшення орієнтування містом для незрячих?» – відповідь чиновника на таке питання швидше за все буде зводитись до наступних рекомендацій: встановлення додаткових звукових світлофорів, надати незрячій людині супровід або обслужити вдома. Інші можливості, особливо нові технології, зазвичай не враховуються і не впроваджуються.

На сьогоднішній день ситуація складається наступна: з одного боку звіти влади, що місто для незрячих в цілому є доступним, хоча певні недоліки залишаються, але обов’язково найближчим часом вирішаться; а з іншого – твердження громадських організацій інвалідів, що Луцьк є абсолютно непристосованим для незрячої людини. Обидва твердження мають право на існування, хоча найкращим експертом з цих питань є безпосередньо незряча людина, яка кожного дня, відчуваючи на собі всі негативні та позитивні моменти орієнтування містом, може спростувати або підтвердити кожне з тверджень.

Чи є ця людина почутою?

В межах проекту «Зробимо Луцьк доступним було проведено опитування серед незрячих мешканців нашого міста, в якому респонденти відповідали на наступні запитання: чи ходите ви самостійно містом та які перешкоди ускладнюють орієнтування містом; вкажіть установи, які Ви відвідуєте найчастіше та маршрути місцевого транспорту, котрими користуєтесь.

В опитуванні взяли участь 29 осіб інвалідів зору першої та другої групи, серед яких тільки 16 можуть самостійно орієнтуватись містом, 3 осіб виходять до міста тільки за певних умов: знайома місцевість або є нагальна потреба, і 10 осіб самостійно по місту не ходять.

Серед найбільших перешкод для пересування незрячих, 23 особи назвали проблеми, які можна віднести до міської інфраструктури та мінімізувати які потрібно не лише для незрячих: не прибрані взимку вулиці і не посипані піском тротуари; вибоїни, відкриті люки, клумби, стовпи, рекламні щити, не рівно викладена плитка та припарковані машини на тротуарах; не обгороджені ремонтні та дорожні роботи; не підстрижений живопліт та не підрізані гілки дерев; погане освітлення у вечірній час; бездомні тварини; металеві штирі для заборони руху транспорту; низько розташовані дорожні знаки. Крім того, вказувались й ті перешкоди, які характерні для орієнтування незрячих: відсутність маркування у контрастний колір та рельєфне покриття бордюрів біля переходів; відсутність орієнтирів та направляючих на тротуарах у місцях де компактно проживають або працюють незрячі.

14 осіб зазначили проблеми на транспортній інфраструктурі: недостатня кількість звукових світлофорів; не оголошується номер маршруту та зупинки; Недотримання водіями та пішоходами правил дорожнього руху.

Тільки одна людина зазначила проблему архітектурної недоступності - відсутність звукових орієнтирів на адміністративних, соціальних, лікувальних, торгівельних установах та житлових будинках, що може свідчити не про відсутність проблеми як такої, а про необізнаність інвалідів зору з новими технічними можливостями.

Не дивлячись на значні перешкоди при орієнтуванні містом, є багато незрячих людей, які щоденно ризикуючи своїм життям та здоров'ям, виходять на вулиці нашого міста, бо треба працювати, щоб утримувати родину, ходити до магазинів, їздити в лікарню та соціальні установи, а окрім цього хочеться і нову виставу відвідати, побувати на концерті відомої групи, а може і просто погуляти з родиною у вихідний день парками міста, або поїхати до рідних і друзів в інший куточок області чи навіть країни. Більшість перепон, що зазначені в даному матеріалі стають нездоланними перешкодами, які змушують незрячу людину сидіти вдома і чекати на допомогу від інших. Хоча б часткове покращення питань доступності, може вирішити і проблему отримання освіти, працевлаштування, оскільки на сьогоднішній день неможливість самостійно орієнтуватись стає головною причиною відсутності якісної освіти та безробіття серед незрячих.

Можливо однією з найбільших проблем під час орієнтування є байдужість оточуючих, які часто не помічають поруч із собою «Інакшу» людину, або просто не знають як їй допомогти. Страх опинитись на одинці з своїми проблемами посеред натовпу – часто є нездоланним і не дозволяє незрячому зробити перший крок з дому. На це вказують троє респондентів. Неодноразовими є випадки, коли особа з вадами зору довгий час не може перейти дорогу, бо люди, що проходять поруч не допомагають. Не можна однозначно сказати, що оточуючі є такими байдужими, просто зазвичай вони мало знають про життя людей з вадами зору, оскільки не часто можуть їх побачити на вулицях Луцька. Причетними до цього можна вважати і громадські організації, які спрямовують свою діяльність на отримання благодійної допомоги для «безпомічних» інвалідів, а не на створення реальних можливостей для самореалізації.

Вартість для вирішення суто проблем незрячих, таких як звукові світлофори, аудіо маячки, аудіо інформатори на транспорті, маркування бордюрів в контрастний колір не потребує значних капіталовкладень і силами обласного центру може бути вирішена за декілька років. Крім цього такі проблеми, як погане освітлення у вечірній час, неприбрані тротуари і дороги в зимовий період, не підрізані гілки дерев та кущів, відкриті люки, вибоїни та інше, є проблемою і для інших мешканців міста. Вирішення цих питань не потребує додаткових рекомендацій громадськості, оскільки має бути нормою будь-якого цивілізованого міста.

Серед установ, які найчастіше відвідують незрячі є: Луцька міська рада, Департамент соціальної політики, Волинська обласна державна адміністрація, лікарні та поліклініки, навчальні заклади, де навчаються та працюють особи з вадами зору, торгівельні заклади в різних частинах міста, відділення банків, релігійні установи, громадські організації, зазначались і заклади культури: Драматичний театр, стадіон «Авангард», кінотеатр «Промінь», міський палац культури.

Щодо додаткових рекомендацій, респонденти із вадами зору вказали наступне: заборона руху автотранспорту по вул. ім. Лесі Українки; облаштувати перехід до Нового ринку в районі Луцького підшипникового заводу; обладнати звуковим світлофором перехід від зупинки «Нова лінія» до інфекційної лікарні по вул. Шевченка; Встановити звукові світлофори на перехресті вул. Відродження, вул. Чернишевського та вул. Рівненська; Краще освітлення та асфальтування біля дошкільного навчального закладу №21 (вул. Марко Вовчок); Біля школи №8 встановити на проїжджій частині лежачі поліцейські. Облаштувати перехід на перехресті – вул. Відродження, пр. Соборності, вул. Єршова, вул. Гордіюк.

На думку виконавців проекту «Зробимо Луцьк доступним» питання доступності одразу вирішити не можливо. В першу чергу потрібна злагоджена позиція громадських організацій інвалідів з вадами зору які мають можливість знайти альтернативні ресурси для забезпечення безперешкодного середовища, а також затвердження стандартів доступності на національному рівні. Окрім цього члени громадських організацій, які залучені до «Комітетів доступності», а також активісти громадянського суспільства мають постійно звертати увагу представників місцевого самоврядування на не виконання їхніми підрозділами та управліннями прийнятих рішень та законів України, а також на застосування нових технологій та можливостей в сфері доступності.

Для довідки

Проект «зробимо Луцьк доступним» виконується ВОО ВМГО інвалідів з вадами зору «Генерація успішної дії» за підтримки Антикризової гуманітарної програми Міжнародного фонду «Відродження», Виконавчого комітету Луцької міської ради через ВОГО «Фонд місцевого розвитку» в межах проекту «Підтримка громадських ініціатив з подолання кризи в м. Луцьку»

Однорукий гітарист підіграє Бон Джові

Один день из жизни семьи инвалидов-колясочников

Что страшнее: стереотипы и безразличие или высокие ступени?

Каждый день мы десятки раз поднимаемся и спускаемся по лестницам, ездим на общественном и личном транспорте, ходим в театры, кино. И ни одному из этих действий не придаем особого значения. Но есть те, для кого даже поездка на лифте - отдельный эпизод, отдельное событие дня. Именно из таких эпизодов и складываются сутки людей с ограниченными возможностями.

Утро Вероники Махортовой, чемпионки мира по танцам на колясках, начинается стандартно. Ванные процедуры, макияж, завтрак. Чаще всего - чай и любимая «овсянка».

Вероника Махортова: Я стараюсь вставать заранее. Встаю за два часа до какого-либо выезда.

24-летняя Вероника в инвалидном кресле 10 лет, семь из которых - в танце. Благодаря Белорусскому фонду помощи спортсменам-инвалидам нашла не только себя, но и мужа. Тоже колясочника. Танцора-баскетболиста.

В этой комнате их многочисленные медали, кубки, дипломы

Вероника Махортова: Вот это самая значимая медаль. В 2010 году в Германии мы стали с партнером чемпионами мира.

И Вероника, и Саша дома практически не бывают. Вот и этим утром решили выйти на прогулку. Преодолеть восемь этажей вниз, конечно, можно только на лифте. В подъезде их как раз два. Однако исправны не всегда.

Вероника Махортова: Был такой случай, что Саше на работу надо было ехать, а лифт не работал.

Когда-то им приходилось ждать, пока кто-то из соседей или родных поможет спуститься и подняться по лестнице в подъезд. Теперь для Вероники и Саши это не проблема. Городские власти препятствия ликвидировали - по просьбе пары построили пандус, сообщает корреспондент телекомпании «Столичное телевидение».

Вероника Махортова: Приехал, вышел из машины, поднялся - и уже дома. Очень благодарна, что нам помогли.

И все же путь до ближайшего магазина оказывается не так-то прост.

Вероника Махортова: У Саши руки крепкие, он через яму может проехать, подняться, а я еду вдоль магазина, возле стеночки.

Поэтому этот барьер сегодня Вероника преодолевает вместе с нами.

Общественным транспортом семья Махортовых пользуется редко. Когда машина на ремонте. Ожидание автобуса на остановке для Вероники и Саши - как лотерея.

Александр Махортов: Можешь сам заехать, если бортик невысокий, автобус низкопольный. Некоторые водители стараются поближе подъехать.

Впрочем, первый подъехавший к остановке автобус оказался необорудованным для обслуживания колясочников.

Пока мы думали, преодолевать препятствие или нет, водитель автобуса уезжать не торопился. Вышел из кабины и предложил помощь.

Автобусная поездка пришлась не на час-пик. Поэтому хоть места для инвалидов здесь предусмотрено и не было, свободного пространства вполне хватило. А вот на первом же пешеходном переходе нас поджидали очередные трудности.

Вероника Махортова: Бортик очень высокий и с него можно легко упасть. Приходится иногда просить помощи и у девушек.

Зайти же в ближайший продуктовый магазин без посторонней помощи оказалось почти невозможно. Когда-то тут был удобный пандус, но на его месте построили лестницу к банкомату.

А новый пандус сделали с просто нереальным углом подъема. Опять же - справятся с ним разве что мужские руки.

Вероника Махортова: А я к нему подъеду, но дальше не смогу.

Поэтому Вероника и Саша решили этот магазин проигнорировать, пересесть в машину и отправиться в любимый гипермаркет. Из кресла на водительское сиденье - по привычной схеме.

Вероника Махортова: Если еду одна, свою коляску складываю самостоятельно.

Благодаря мужу «газ» и «тормоз» всегда под рукой.

Для Саши ручное управление - это давно не просто хобби, а бизнес.

Александр Махортов: Лучше сделаю я это ручное управление. Я ж знаю, как его сделать, как удобно.

Другое дело - припарковаться. Несмотря на то, что практически на каждой крупной стоянке для водителей-инвалидов предусмотрены специальные места, они чаще всего заняты. И не теми, для кого предназначены, сообщает корреспондент телекомпании «Столичное телевидение».

Теперь - в гипермаркет. И сразу возникает вопрос...

Вероника Махортова: Стоят корзинки. Как мне достать?

Желающие помочь нашлись быстро. Подбежала даже охрана. После чего Саша и Вероника «разделили обязанности» по отделам.

По ходу покупок семья Махортовых определилась и с блюдом на ужин.

И все же на помощь других покупателей Вероника соглашалась не так уж и часто.

Вероника Махортова: Хотел помочь, но я всегда все сама. Даже если не могу, все равно лезу.

Так и с очередью в кассу. Отстоять свой черед для Вероники - дело принципа.

Поход по магазинам завершен, настало время подумать о культурной программе. Этим вечером Саша и Вероника заглянули в обновленный Большой театр. Вместе с племянницей

Оказывается, для колясочников здесь отдельный вход.

Билеты для таких посетителей фиксируются, поэтому администраторы всегда встречают их у специального лифта. Чтобы проводить в гардероб и в холл.

Александр Махортов: Никаких препятствий нет.

Вероника Махортова: А я вообще еще в Минске такого не видела. В восторге от этого лифта. Я видела такое только за границей.

Перед спектаклем Вероника и Саша, конечно же, осмотрелись. О Большом много слышали. Но своими глазами увидели впервые. Не забыли сделать и фотографии на память. И только потом - на свои места в зрительном зале.

На балете «Сотворение мира» в Большом всегда аншлаги. Особенно в пятницу. А для семьи Махортовых этот поход в театр стал не просто завершением рабочей недели, а настоящим безбарьерным отдыхом.

Вероника Махортова: Я под впечатлением.

Источник: ctv.by

Джерело: Dislife.ru

Обреченные государством: как инвалиды выживают на прожиточный минимум?

Светлана Еремина, «Главред», 30.11.11 // 15:40

Как заботится украинское государство об инвалидах?

«Правительство нашло способ снизить количество инвалидов в Украине, оно решило их просто истребить» - убежден киевлянин Владимир Шумский. В 20  лет он перенес сложную операцию на глазах: удалось спасти только правый, левым он практически не видит. А в 37 лет у него обнаружили онкологическое заболевание. Ему дали вторую группу инвалидности. Однако уже спустя три года его перевели на третью группу инвалидности, мотивировав тем, что он…  выздоравливает. «На третьей группе у меня меньше пенсия, я лишился многих льгот, сейчас я получаю в месяц 812 грн. Как прожить на эти деньги? Выполнять какую-либо квалифицированную работу я не могу: из-за зрения я ограничен в работе с документами и компьютерами, а физический труд после перенесенной химиотерапии мне не  по силам», - сетует наш собеседник.

Министерство расщедрилось


В такой ситуации, как у Владимира Шумского, оказалось большинство людей с ограниченными способностями. По состоянию на 1 января 2011 года в Украине насчитывалось свыше 2,6 млн инвалидов (это почти на 5,5% больше, чем было пять лет назад). В общей численности населения Украины инвалиды составляют почти 6%. Из них инвалидов общего заболевания — 1 млн 757 тыс., инвалидов войны — 259 тыс., инвалидов детства — 165 тыс., детей-инвалидов — 153 тыс., инвалидов трудового увечья — 109 тыс., инвалидов-чернобыльцев — 81 тыс., инвалидов из числа военнослужащих — 14 тыс.
По данным Министерства социальной политики, фактический прожиточный минимум для инвалидов в прошлом месяце составил 828,71 грн, в частности, расходы на продукты питания определены в размере 440,45 грн, на непродовольственные товары — 169,52 грн, на услуги — 218,74 грн. Для детей до 6 лет прожиточный минимум в октябре был определен на уровне 963,47 грн. в структуре данного показателя стоимость продуктов питания составила 588,31 грн (61,1% расходов), стоимость непродовольственных товаров — 185,93 грн (19,3%), стоимость услуг, в частности коммунальных, — 189,23 грн  Фактический прожиточный минимум для детей от 6 до 18 лет установлен на уровне 1217 тыс. грн, в том числе стоимость продуктов питания — 792,56 грн, непродовольственных товаров — 195,78 грн, услуг — 228,34 грн. Уровень прожиточного минимума для трудоспособных лиц в октябре составил 1129 тыс. грн, в том числе стоимость продуктов питания — 591,83 грн, непродовольственных товаров — 205,23 грн, услуг — 292,45 грн.

Сколько денег нужно инвалиду, чтобы выжить

Отправь инвалида работать


Такие новости не радуют украинцев. Даже элементарные подсчеты говорят, что средств, которые утвердили чиновники не хватит для жизни. «Оплата коммунальных услуг у меня примерно 60% от моей пенсии. Но у меня еще работает муж, немного денег присылает дочь. Так и живем», - говорит Людмила Зубкова. По ее подсчетам, только на лекарства и наблюдение у врачей ей ежемесячно необходимо тысячу-полторы гривен. Еще около пяти тысяч гривен в год ей приходится выкладывать за профилактику в санатории. «Это чтобы как-то жить, поддерживать свое здоровье. Чтобы не расстраиваться, я даже не считаю, сколько денег у меня уходит на фрукты и питание. У меня пенсия  - 900 грн» - говорит Людмила.
«У меня гепатит, мне в неделю необходимо лекарств на тысячу гривен. Не буду принимать – умру» - говорит Алексей Педченко. Таких примеров множество: в зависимости от заболеваний, стоимость лекарств может колебаться от 200 грн в месяц до десяти и выше тысяч гривен. Не говоря уже о стоимости услуг врачей, ведь не секрет, что в Украине медицинские услуги только де-юре бесплатные, на деле же практически каждый второй украинец оплачивает внимание доктору к своему здоровью.
Но это лишь часть проблемы. Инвалидам, как и другим людям, необходимо покупать одежду, оплачивать коммунальные услуги, покупать качественные продукты питания и так далее. «У меня проблемы с печенью. И многих продуктов мне есть категорически нельзя, от дешевых магазинных окорочков у меня начинает зудеть все кожа, нужно покупать говядину, но 60 грн за кг – это слишком дорого для меня» - сетует Мария Сытник.
Чтобы выжить, инвалиды отправляются на работу. Так, по данным Госслужбы занятости, в Украине получает работу почти пять инвалидов из десяти. За первые три месяца 2011 года Государственная служба занятости трудоустроила 2,5 тысячи инвалидов. Это на 25% больше, чем количество трудоустроенных за аналогичный период 2010 года. Всего в службу за этот период обратились более 17 тысяч инвалидов, более 16 тысяч из которых в период поиска работы получали пособие по безработице.
«Уровень трудоустройства людей с инвалидностью, если он сегодня достигает где-то 10%, то из 10-ти инвалидов у нас трудоустраивают каждого 10-го. Он вырос с 10% до 47%. Другими словами, уже из 10-ти человек мы трудоустраиваем 4,7 человек. Ежегодно  к нам обращаются около 300 тысяч людей с инвалидностью», - приводят данные в Госслужбе занятости. Впрочем, это довольно неточные цифры, ведь многие инвалиды работают лишь фиктивно (например, на них оформлены различные ЧП), да и физические не каждый может выдержать стандартный рабочий день.
В то же время, не все инвалиды могут работать, и как им выжить на прожиточный минимум, чиновники ответа не дают. Да и работа с ее постоянными стрессами серьезно уменьшает продолжительность жизни людей, которым удалось ее получить.

Джерело: Главред

Кабмин решил, что инвалидам хватит на питание 440 гривен

По данным Министерства социальной политики, фактический прожиточный минимум для инвалидов в прошлом месяце составил 828,71 грн, в частности, расходы на продукты питания определены в размере 440,45 грн, на непродовольственные товары — 169,52 грн, на услуги — 218,74 грн.
Об этом сообщает УНИАН.
Для детей до 6 лет прожиточный минимум в октябре был определен на уровне 963,47 грн. в структуре данного показателя стоимость продуктов питания составила 588,31 грн (61,1% расходов), стоимость непродовольственных товаров — 185,93 грн (19,3%), стоимость услуг, в частности коммунальных, — 189,23 грн
Фактический прожиточный минимум для детей от 6 до 18 лет установлен на уровне 1217 тыс. грн, в том числе стоимость продуктов питания — 792,56 грн, непродовольственных товаров — 195,78 грн, услуг — 228,34 грн.
Уровень прожиточного минимума для трудоспособных лиц в октябре составил 1129 тыс. грн, в том числе стоимость продуктов питания — 591,83 грн, непродовольственных товаров — 205,23 грн, услуг — 292,45 грн.
Согласно государственному бюджету на 2011 год, уровень прожиточного минимума в настоящее время составляет 934 грн, с 1 декабря он будет повышен до 953 грн.
Для основных социальных и демографических групп населения установлены следующие размеры прожиточного минимума на 2011 год: для детей до 6 лет — 853 грн, с 1 декабря — 870 грн; для детей от 6 до 18 лет — 1022 грн, с 1 декабря — 1042 грн; для трудоспособных граждан — 985 грн, с 1 декабря — 1004 грн; для утративших трудоспособность — 784 грн, с 1 декабря — 800 грн.
фото: drivertime.ru

Джерело: Главред

Инвалид - Заложница собственной квартиры

Девочка с ампутированной ногой поехала на Кубу в самолете Януковича

11-летнюю Татьяну Мялик из села Воронки Владимирецкого района Ровенщины прооперируют в кубинском лечебно-оздоровительном центре «Тарара». В прошлую пятницу девочка и ее отец Николай полетели вместе на остров Свободы в самолете президента Виктора Януковича.

В Тани ампутирована левая нога. Для восстановления она требует сложной операции, которую в Украине не делают. Всего она перенесла 24 хирургических вмешательства.
В августе 2009-ого девочку сбил трактором 11-летний брат. Мальчик играл, залез в кабину и случайно нажал на педаль. Трактор сдал назад и придавил девочку к стене. Отец в это время возился в сарае, а мать была в доме.
«Танюшу вытащила старшая дочь, которая прибежала на крик. Из нее хлестала кровь, видны были внутренности, ножка висела», – вспоминает мать Феодосия. – «Соседи вызвали «скорую» и дочку забрали в реанимацию районной больницы в крайне тяжелом состоянии. У нее был разрыв мочевого пузыря, ануса и прямой кишки, изломанный таз. Врачи говорили, что у нее травмы несовместимые с жизнью».
Девочка выжила, хотя и пришлось через гангрену ампутировать до колена левую ногу. Из районной больницы ее на 7 месяцев перевели в столичную клинику «Охматдет», лечили в Харькове и Донецке. После двух десятков операций девочку вернули в деревню.
Таня даже научилась ходить – родственники и односельчане собрали для ребенка денег на протез. Самим родителям он был не по карману. Семья Мяликов небогатая, имеют восемь детей, а отец – инвалид первой группы. Живут из собственного хозяйства.
На прошлой неделе в село неожиданно позвонил генеральный директор «Охматдета» Юрий Гладуш. Предупредил семью Мяликов, что за ними приедет машина и они во время октябрьского визита Президента на Кубу полетят вместе с ним. С ребенком решили отправить отца.
Сколько времени Татьяна будет находиться на Кубе, пока неизвестно. Девочку обследуют специалисты клиники и решат, какое лечение ей нужно.
В клинике «Тарара» уже более 20 лет оздоравливают украинских детей-чернобыльцев.

Джерело: AmpGirl

Слабое здовье – фактор, увеличивающий риск сексуального насилия и жестокого обращения.

 
Слабое здовье – фактор, увеличивающий риск сексуального насилия и жестокого обращения. Мужчин и женщин с ограниченными возможностями насилуют все желающие – от друзей до сотрудников медицинских и социальных служб.
В предшествующих исследованиях группа Моники Митры (Monika Mitra, PhD) из Медицинской школы Массачусетского университета (University of Massachusetts Medical School) показала, что женщины с ограниченными возможностями здоровья много чаще становятся жертвами сексуального насилия и жестокого
обращения.

В новой работе, результаты которой появятся в ноябрьском номере American Journalof Preventive Medicine, ученые приводят данные, согласно которым в группу риска по сексуальному насилию входят и мужчины с нарушениями здоровья. «Мужчины с ограниченными возможностями здоровья сексуальному насилию подвергаются в четыре раза чаще по сравнению со здоровыми представителями сильного пола», – пишут авторы статьи.
Для работы ученые использовали данные, полученные в ходе ежегодного изучения поведенческих факторов риска (Massachusetts Behavioral Risk Factor Surveillance System, MA-BRFSS). Во внимание исследователей попали анкеты 22 000 респондентов, принявших участие в опросе 2005 года. В группу людей с ограниченными возможностями ученые отнесли респондентов с нарушениями ментальных и когнитивных функций, патологиями нервной системы и опорно-двигательного аппарата, нарушениями в эмоциональной сфере.
Мужчин-инвалидов домогаются так же, как здоровых женщин

«Почти 14% мужчин с ограниченными возможностями здоровья сообщили о случаях сексуального насилия, домогательства или сексуального контакта, совершенного против их воли. Среди здоровых мужчин сексуальному насилию, жестокому сексуальному обращению и домогательству подверглось около 4% опрошенных. Среди женщин эти значения составили 26,6% и 12,4% соответственно», – пишут авторы статьи Sexual Violence Victimization Against Men with Disabilities.
По данным команды Моники Митры, люди с ограниченными возможностями здоровья регулярно подвергаются насилию или нежеланному сексуальному вниманию. Так, мужчины с ограниченными возможностями здоровья гораздо чаще сообщали о случаях насилия и сексуального домогательства, произошедших в течение прошедшего года – 5,3% против 1,5% в когорте здоровых мужчин. Среди женщин эти цифры составили 6,3% и 2,4% соответственно.
«В течение всей жизни мужчины с ограниченными возможностями здоровья подвергаются сексуальному насилию, домогательствам и жестокому сексуальному обращению так же часто, как и здоровые женщины», – пишет доктор Моника Митра.

Джерело: AmpGirl

У Німеччині брати-аутисти пишуть дисертацію, дивуючи професорів

Джерело: Журналіст

Два Брати-аутисти , що надійшли на філософський факультет Університету Потсдама, змушують однокурсників і викладачів дивуватися своєму глибокому філософського світогляду, пише газета Die Zeit .   Брати-аутисти Корнеліусу і Костянтин з відзнакою закінчили школу і без проблем надійшли до Університету Потсдама на факультет історії та філософії. При цьому вони спілкуються з людьми тільки письмово і жестами, говорять дуже мало і майже ніколи не дивляться людям прямо в очі.Усі відповіді на питання вони набирають на комп’ютері і вказують в друкованому вигляді. У будинку братів на стіні в рамочці висить цитата з вірша Корнеліусу: «Лист – це думка, наведена в дію». На листі брати ігнорують деякі правила німецької орфографії, використовують складні конструкції і слова з минулих століть. Під час навчання у вузі таким же способом вони здавали всі іспити протягом шести років.   Як пише газета, викладачі з розумінням поставилися до особливостей у спілкуванні з близнюками; брати можуть безкарно перед заняттям лягти на підлогу і заснути або вибігти з аудиторії і серйозно запізнитися на семінар. Зараз близнюки Костянтин і Корнеліуса пишуть магістерську дисертацію про поняття часу в сучасній філософії і вражають глибиною думки однокурсників і викладачів. Професор теоретичної філософії Ганс-Йоахім Пече розповідає, як близнюки вперше прийшли до нього на семінар в 2005 році. На заняттях близнюки спочатку мовчки сиділи, а потім лягли на підлогу і прикинулася сплячими. Після цього вони встали і вийшли з кімнати. На наступному занятті Пече з жалем сказав про кілька студентів, що пропустили минулий семінар. Після цього близнята прислали йому по електронній пошті лист з вибаченнями, а також доклали вірш на кілька сторінок, де обговорювалися питання, підняті на семінарі. За словами Пече, брати зможуть і далі займатися науковою роботою, розробляючи теорію просторово-часового континууму.

Фото by Jay Patel

Звернення до блогерів, власників персональних сторінок та інших активних користувачів мережі

Друже!

Запитай себе, що Ти знаєш про інвалідів? Якими вони є в Твоїх очах? Якщо на обидва питання Ти відповів негативно і якщо  Ти з цим не погоджуєшся – підтримай мою пропозицію! Створи в своєму блозі чи сторінці окремий розділ або тег, де почни розміщати інформацію про людей з обмеженими фізичними можливостями. Копіюй інформацію з інших джерел (зберігаючи авторське право), пиши власні репортажі про події, які відбулися за участю цих людей.

Будь-яка Твоя інформативна діяльність допоможе створити об`єктивне уявлення про таких людей. А це, в свою чергу, допоможе їм краще долучитися до суспільного життя. Підтримай розвиток Disability studies в Україні.

Підтримай нас – пиши про нас.

Будь з нами солідарним.

Микола Подрезан: «Інваліди мають відчути себе повноцінними громадянами України»

Проблема пристосування інвалідів до щоденного життя та їх вільного доступу до громадських місць, надзвичайно серйозно стоїть в Україні. Вирішити цю проблему намагається активіст руху за права інфалідів, інвалід I групи, голова Міжнародного благодійного фонду інвалідів – Микола Подрезан.

У рамках свого проекту-подорожі шістьма континентами, у вівторок пан Микола прибув до американської столиці і завітав у студю «Голосу Америки».

Відео тут

Як живуть колясочники

Это нельзя описать…это надо почувствовать…..

Несколько лет назад на олимпиаде в Сиэтле, девять атлетов – калеки и инвалиды – встали на стометровую беговую дорожку. При стартовом выстреле, началось соревнование, не все бежали, но все желали прийти первыми и выиграть. Равняясь на троих, один мальчишка упал на асфальт, кувыркнувшись, и заплакал. Остальные восемь, услышав плач, замедлили бег и оглянулись назад. Они остановились и побежали обратно…каждый. Одна девушка с синдромом Дауна, присела возле него и начала целовать, приговаривая: «Сейчас лучше?» И все девять обнялись и двинулись вновь к линии финиша. Все зрители на стадионе встали и зааплодировали, и до сих пор рассказывают эту историю. Почему? Потому что в душе мы знаем: самое важное в жизни – не выиграть для самих себя. Самое важное – помочь другим выиграть, даже если необходимо для этого остановится и поменять направление. Счастье – это путь, а не пункт назначения.

Джерело: Ретун

В Україні стартував Всеукраїнський тиждень допомоги безнадійним хворим

 Тиждень соціальних акцій та спеціалізованих заходів, що відбудуться по всій Україні, проводиться з нагоди Всесвітнього дня паліативної допомоги, який світ відзначає 8 жовтня.

Організатором проекту виступила Українська ліга сприяння розвитку паліативної та хоспісної допомоги, до діяльності якої активно долучаються церковні діячі, представники громадських організацій та відомі особистості (Даша Малахова, Ірена Карпа, Владислав Яма, Владислав Ващук, Гайтана тощо), пише Україна молода.
«Це початок великої справи. Щороку цей світ залишає більше 700 тисяч українців, і близько 500 тисяч із них не можуть гідно провести останні дні свого життя. Це нагальна проблема. Люди заслуговують на достойну старість і якісне лікування тяжких хвороб. І в цьому їм допомагатимуть хоспіси та паліативні центри. Цивілізований світ уже давно випробував цю систему. У нас же навіть не всі громадяни ще розуміють, що таке хоспіси і яке вони мають значення. Тому зараз ми робитимемо все, що в наших силах, аби прийти до вирішення цієї проблеми на законодавчому рівні», — зазначив голова правління Української ліги сприяння розвитку паліативної та хоспісної допомоги Василь Князевич під час презентації соціального проекту «Зупинимо біль разом!».
В Україні катастрофічно не вистачає спеціалізованих медичних закладів, які мають можливість надавати невиліковно хворим людям паліативну допомогу (низку заходів, які полегшують біль) та психологічну допомогу — їхнім родичам після смерті близьких.
Станом на сьогодні в нашій державі діє лише 12 стаціонарних хоспісів та 20 дорослих і дитячих паліативних відділень.
Незважаючи на всі переваги, українські заклади хоспісного формату і досі страждають від проблем, з якими зіткнулися ще в перші роки свого функціонування. «За 15 років роботи в Україні ми не просунулися далеко вперед, тому що не вистачає фінансування, професійних кадрів, волонтерів, навіть мови немає про підтримку з боку держави і громадськості. Особливо турбує те, що немає належної кількості знеболювальних препаратів. Ми раді, що з допомогою Української ліги це питання просуватиметься вперед на державному рівні. Суспільство має зрозуміти, що хоспіси — це центри не тільки для немічних літніх людей: ми надаємо допомогу всім тяжкохворим, незалежно від віку», — наголосила головний лікар Івано–Франківського обласного хоспісу Людмила Андріїшин.
У рамках Тижня хоспісної та паліативної допомоги Українська ліга за підтримки впливових персоналій проведе ще низку заходів, які привернуть увагу держави та громадян до покращення стану хоспісів. А наприкінці Тижня буде організовано благодійний аукціон, гроші з якого спрямують на підтримку українських хоспісів. Завершиться акція спільним молебнем у церквах усіх релігійних конфесій України.

Джерело: Рідна країна

Історія Дага Форбіса

У Дага вроджена хвороба хребта через яку в нього не розвиваються нижні кінцівки.  Одначе він не падає духом і живе повним життям. Зараз він хоче стати спортивним тренером для дітей-інвалідів.

Джерело: WebPark