Питання
доступності сучасних міст піднімається та обговорюється доволі часто як
на національному, так і на місцевому рівні, особливо за ініціативи
громадських організацій. Аналіз національного законодавства та
ратифікованих Україною міжнародних документів, обласних та місцевих
програм, спрямованих на осіб з інвалідністю, показує, що питання
поліпшення доступності є одним із головних та пріоритетних завдань
держави.
На
жаль, особливо на місцевому рівні, покращення доступності зазвичай
асоціюється з будівництвом нових пандусів, що теж звичайно має бути, але
кількість не завжди відповідає якості. «Що можна зробити для поліпшення
орієнтування містом для незрячих?» – відповідь чиновника на таке
питання швидше за все буде зводитись до наступних рекомендацій:
встановлення додаткових звукових світлофорів, надати незрячій людині
супровід або обслужити вдома. Інші можливості, особливо нові технології,
зазвичай не враховуються і не впроваджуються.
На
сьогоднішній день ситуація складається наступна: з одного боку звіти
влади, що місто для незрячих в цілому є доступним, хоча певні недоліки
залишаються, але обов’язково найближчим часом вирішаться; а з іншого –
твердження громадських організацій інвалідів, що Луцьк є абсолютно
непристосованим для незрячої людини. Обидва твердження мають право на
існування, хоча найкращим експертом з цих питань є безпосередньо незряча
людина, яка кожного дня, відчуваючи на собі всі негативні та позитивні
моменти орієнтування містом, може спростувати або підтвердити кожне з
тверджень.
Чи є ця людина почутою?
В
межах проекту «Зробимо Луцьк доступним було проведено опитування серед
незрячих мешканців нашого міста, в якому респонденти відповідали на
наступні запитання: чи ходите ви самостійно містом та які перешкоди
ускладнюють орієнтування містом; вкажіть установи, які Ви відвідуєте
найчастіше та маршрути місцевого транспорту, котрими користуєтесь.
В
опитуванні взяли участь 29 осіб інвалідів зору першої та другої групи,
серед яких тільки 16 можуть самостійно орієнтуватись містом, 3 осіб
виходять до міста тільки за певних умов: знайома місцевість або є
нагальна потреба, і 10 осіб самостійно по місту не ходять.
Серед
найбільших перешкод для пересування незрячих, 23 особи назвали
проблеми, які можна віднести до міської інфраструктури та мінімізувати
які потрібно не лише для незрячих: не прибрані взимку вулиці і не
посипані піском тротуари; вибоїни, відкриті люки, клумби, стовпи,
рекламні щити, не рівно викладена плитка та припарковані машини на
тротуарах; не обгороджені ремонтні та дорожні роботи; не підстрижений
живопліт та не підрізані гілки дерев; погане освітлення у вечірній час;
бездомні тварини; металеві штирі для заборони руху транспорту; низько
розташовані дорожні знаки. Крім того, вказувались й ті перешкоди, які
характерні для орієнтування незрячих: відсутність маркування у
контрастний колір та рельєфне покриття бордюрів біля переходів;
відсутність орієнтирів та направляючих на тротуарах у місцях де
компактно проживають або працюють незрячі.
14
осіб зазначили проблеми на транспортній інфраструктурі: недостатня
кількість звукових світлофорів; не оголошується номер маршруту та
зупинки; Недотримання водіями та пішоходами правил дорожнього руху.
Тільки
одна людина зазначила проблему архітектурної недоступності -
відсутність звукових орієнтирів на адміністративних, соціальних,
лікувальних, торгівельних установах та житлових будинках, що може
свідчити не про відсутність проблеми як такої, а про необізнаність
інвалідів зору з новими технічними можливостями.
Не
дивлячись на значні перешкоди при орієнтуванні містом, є багато
незрячих людей, які щоденно ризикуючи своїм життям та здоров'ям,
виходять на вулиці нашого міста, бо треба працювати, щоб утримувати
родину, ходити до магазинів, їздити в лікарню та соціальні установи, а
окрім цього хочеться і нову виставу відвідати, побувати на концерті
відомої групи, а може і просто погуляти з родиною у вихідний день
парками міста, або поїхати до рідних і друзів в інший куточок області чи
навіть країни. Більшість перепон, що зазначені в даному матеріалі
стають нездоланними перешкодами, які змушують незрячу людину сидіти
вдома і чекати на допомогу від інших. Хоча б часткове покращення питань
доступності, може вирішити і проблему отримання освіти,
працевлаштування, оскільки на сьогоднішній день неможливість самостійно
орієнтуватись стає головною причиною відсутності якісної освіти та
безробіття серед незрячих.
Можливо
однією з найбільших проблем під час орієнтування є байдужість
оточуючих, які часто не помічають поруч із собою «Інакшу» людину, або
просто не знають як їй допомогти. Страх опинитись на одинці з своїми
проблемами посеред натовпу – часто є нездоланним і не дозволяє незрячому
зробити перший крок з дому. На це вказують троє респондентів.
Неодноразовими є випадки, коли особа з вадами зору довгий час не може
перейти дорогу, бо люди, що проходять поруч не допомагають. Не можна
однозначно сказати, що оточуючі є такими байдужими, просто зазвичай вони
мало знають про життя людей з вадами зору, оскільки не часто можуть їх
побачити на вулицях Луцька. Причетними до цього можна вважати і
громадські організації, які спрямовують свою діяльність на отримання
благодійної допомоги для «безпомічних» інвалідів, а не на створення
реальних можливостей для самореалізації.
Вартість
для вирішення суто проблем незрячих, таких як звукові світлофори, аудіо
маячки, аудіо інформатори на транспорті, маркування бордюрів в
контрастний колір не потребує значних капіталовкладень і силами
обласного центру може бути вирішена за декілька років. Крім цього такі
проблеми, як погане освітлення у вечірній час, неприбрані тротуари і
дороги в зимовий період, не підрізані гілки дерев та кущів, відкриті
люки, вибоїни та інше, є проблемою і для інших мешканців міста.
Вирішення цих питань не потребує додаткових рекомендацій громадськості,
оскільки має бути нормою будь-якого цивілізованого міста.
Серед
установ, які найчастіше відвідують незрячі є: Луцька міська рада,
Департамент соціальної політики, Волинська обласна державна
адміністрація, лікарні та поліклініки, навчальні заклади, де навчаються
та працюють особи з вадами зору, торгівельні заклади в різних частинах
міста, відділення банків, релігійні установи, громадські організації,
зазначались і заклади культури: Драматичний театр, стадіон «Авангард»,
кінотеатр «Промінь», міський палац культури.
Щодо
додаткових рекомендацій, респонденти із вадами зору вказали наступне:
заборона руху автотранспорту по вул. ім. Лесі Українки; облаштувати
перехід до Нового ринку в районі Луцького підшипникового заводу;
обладнати звуковим світлофором перехід від зупинки «Нова лінія» до
інфекційної лікарні по вул. Шевченка; Встановити звукові світлофори на
перехресті вул. Відродження, вул. Чернишевського та вул. Рівненська;
Краще освітлення та асфальтування біля дошкільного навчального закладу
№21 (вул. Марко Вовчок); Біля школи №8 встановити на проїжджій частині
лежачі поліцейські. Облаштувати перехід на перехресті – вул.
Відродження, пр. Соборності, вул. Єршова, вул. Гордіюк.
На
думку виконавців проекту «Зробимо Луцьк доступним» питання доступності
одразу вирішити не можливо. В першу чергу потрібна злагоджена позиція
громадських організацій інвалідів з вадами зору які мають можливість
знайти альтернативні ресурси для забезпечення безперешкодного
середовища, а також затвердження стандартів доступності на національному
рівні. Окрім цього члени громадських організацій, які залучені до
«Комітетів доступності», а також активісти громадянського суспільства
мають постійно звертати увагу представників місцевого самоврядування на
не виконання їхніми підрозділами та управліннями прийнятих рішень та
законів України, а також на застосування нових технологій та можливостей
в сфері доступності.
Для довідки
Проект
«зробимо Луцьк доступним» виконується ВОО ВМГО інвалідів з вадами зору
«Генерація успішної дії» за підтримки Антикризової гуманітарної програми
Міжнародного фонду «Відродження», Виконавчого комітету Луцької міської
ради через ВОГО «Фонд місцевого розвитку» в межах проекту «Підтримка громадських ініціатив з подолання кризи в м. Луцьку»
Немає коментарів:
Дописати коментар